Безпека дітей в інтернеті: що потрібно знати
Лабораторія інтернет-маркетингу TessLab

Ми розробляємо ефективні рішення, що працюють
для онлайн реалізації складних бізнес-задач клієнтів


Безпека дітей в інтернеті: що потрібно знати

Коли ми говоримо про сексуальне насильство, то в голові частіше за все виникають образи, що далекі від реальності – темний провулок та маніяк. Так теж буває, але рідко. Головна небезпека, що загрожує дитині – це дорослі з близького оточення та… інтернет. Останнім часом педофіли стали реєструвати дитячі фейкові акаунти в соціальних мережах та заводити знайомства зі своїми «однолітками». На жаль, вже є випадки, коли діти після «невинного» спілкування в інтернеті ставали жертвами насильства. Тому сьогодні наша бесіда – зі спеціалістом з кібербезпеки Анастасією Овчаренко, яка вже кілька років проводить лекції та тренінги як для дітей, так і для їхніх батьків в українських школах, і знає про безпеку в інтернеті все!

— Настя, значна кількість батьків намагаються обмежувати час, який їхня дитина проводить в інтернеті - турбуються про зір, безглуздо витрачений час, але самі при цьому від гаджетів майже не відриваються. Чи є в цьому сенс?

— Можна заборонити дитині сидіти в інтернеті - це абсолютне право тоталітарних батьків, велика «галочка» для мами і тата, які вважають, що будуть контролювати дитину мінімум до 16 років, а в ідеалі - все життя. Та це утопія, оскільки не єдиним гаджетом, що належить дитині, вона може користуватися. Вона має телефон, комп'ютери мами і тата, їхні телефони, а також є друзі, в який такий самий повний набір. Або ще одна поширена ситуація: прийшов малий на роботу до батьків, і йому всучили планшет (аби не заважав). В цей момент нікому не цікаво, що читає чи дивиться учень молодшої школи.

— Які рекомендації можна дати батькам, що хочуть фільтрувати інформацію? Тому що іноді пишеш цілком пристойний запит, а отримуєш інформацію порнографічного характеру.

— Коли я починала розповідати батькам про дитячу безпеку в інтернеті, наводила у приклад запит «мокрі кицьки». І якось на майстер-класі був присутній мій чоловік. Він послухав, набрав у пошуковику запит та в нього все добре - мокрий сіамець, мокрий британець, вимитий дворовий кіт. І тоді я запропонувала йому вимкнути безпечний пошук, який у нас стоїть за замовчуванням. От тоді було все!

Треба пояснювати дітям, що галочка безпечного пошуку існує не дарма, та її вигадали не для того, щоб ти чогось не бачив. Ця галочка, перш за все, закриває доступ до фішингових сайтів, сайтів, що поширюють віруси. А для дитини набагато важливіше знати та розуміти, що це захистить його акаунт у соцмережах або е-мейл від злому та кражі, ніж те, що він не зможе подивитися на «мокрих кицьок». ВКонтакті така галочка теж відмінно працює.

Також можна відгородити дитину від інформації у налаштуваннях антивірусу. Мені дуже подобається Касперський, він дозволяє батьківському контролю поставити галочку «скаржитися», якщо сайт підозрілий. Отже раджу використовувати цей інструмент.

— Чи варто пояснювати синові, доньці, що є сайти, куди не варто ходити?

— Якщо розповісти, що кудись не треба ходити, то є велика імовірність, що саме туди вони і підуть. Тому що — «А що я там не маю бачити?». Я б теж сходила. Це ж цікаво. Навіщо це провокувати?

Є інший крутий прийом: віддати питання безпеки під відповідальність дитини. Щоб вона встановлювала антивірус, слідкувала за його оновленням. Така позиція дуже добре мотивує. І тоді вже вона буде питати, чи дотримуєтесь ви мір безпеки. Взагалі завжди дуже добре просити допомоги у підлітків, вони чудово справляються з багатьма задачами. Таким чином ми, по-перше, виховуємо відповідальність, і, по-друге, офіційно можемо ставити питання: що за антивірус у нас встановлений, коли він оновлювався та що можна зробити для прокращення інформаційної безпеки родини.

Якщо дитина починає піклуватися про безпеку власного комп'ютеру або гаджету, власної сторінки у соціальних мережах, вона вчиться встановлювати межі власного простору та поважати чужі межі. Тому, щойно створюється акаунт ВКонтакті або на Фейсбук, потрібно пояснити: «Твоя сторінка – твої правила». І ці правила в ідеалі потрібно розробити разом з дитиною. Їх потрібно обговорювати, доходити взаємної згоди, а не спускати, як директиву. Тоді це має сенс. Якщо ж нав'язувати — може виникнути зворотній ефект. Наприклад, ви домовились, что дитина не буде публікувати фото себе роздягнутого, не буде вмикати геолокаційний сервіс, не буде розповідати про свій маршрут. Геолокація - це зло для дітей. А часто і для дорослих, які з задоволенням чекіняться ледь не кожну хвилину, і тому стають легкою здобиччю для злодіїв. Я, наприклад, раджу точки чекіну ніколи не ставити чітко на свій дім.

Також треба пам'ятати, що у соцмережах є обмеження за віком. Це теж не дарма. Якщо ми станемо скаржитися, що хтось домогається в мережі 10-річну дитину, нас спитають, скільки їй насправді років, та чому батьки дозволили синові або доньці зареєструватися, вказавши невірну дату народження. ВКонтакті та на Фейсбук можна зареєструватися з 14 років, у Однокласники - з 7, але там є функція скарги (галочка) прямо з особистих повідомлень, якщо хтось пише щось непристойне або надсилає фото. В Твіттері вікових обмежень немає.

— Як ти ставишся до публікації фото у соціальних мережах? Дітей, батьків, племінників, бабусь, дідусів...

— Ми з цим нічого не зробимо. Це демонстрація того, що у людини все добре. У неї є діти, чоловік/дружина, батьки, є робота, друзі, корпоративи. Але є сенс пам'ятати, які фото варто публікувати, а які ні. Налаштування конфіденційності існують не дарма, все фото індексуються пошуковими системами (ВКонтакті, наприклад, зараз індексується краще за сайти) — і знайти їх навіть через кілька років буде не важко. Тому існує таке явище, як закритий профіль. Також має сенс виділяти фотографію тільки для групи людей, що на ній зображена. Якщо говорити про паранойю - то так, публікувати фото не можна.

— А дітям безпечно публікувати свої фото у соцмережах?

— Фотографії дітей мають проходити модерацію батьків. Хоча б спочатку, поки дитина не зрозуміє, чим можна ділитися, а чим - ні. Ні в якому разі не можна публікувати фото дитини в своїй кімнаті та фото, за якими можна чітко визначити локалізацію.

— А що не так у дитячій кімнаті?

— З вигляду кімнати дуже багато можна сказати про дитину. І зрозуміти, чим її можна зацікавити, щоб зав'язати розмову та відвести у незнайоме місце. Чим менше такої інформації потрапить у мережу, тим краще для дитини. У кожного учня є чіткий маршрут, яким він іде до школи та додому. І одного «чудового» дня хтось може з'явитися поруч, запропонувати подивитися на кошенят або цуценят. А така пропозиція не спрацює тільки з дресированими дітьми. І відпрацювання цієї навички (відмова йти з чужим) по суті безкінечна. Тобто це не просто розмови.

— Як ти ставишся до того, що батьки потай проглядають особисті повідомлення дитини у соцмережах?

— Це порушення особистих меж дитини. Якщо ми вважаємо, що наш син або донька – самостійна особистість, то маємо довіряти їхньому внутрішньому простору. І якщо ми довіряємо, то не варто читати особисті повідомлення. Я не читаю, і дуже сподіваюся, що ніколи цього не робитиму. Читаючи особисті повідомлення, смс, листування, ми втрачаємо контакт з дитиною та її довіру.

— Тобто, якщо не довіряєте, то краще не дозволяти реєструвати акаунт у соцмережах?

— Якщо не довіряєте та не дозволяєте, дитина все одно зареєструє акаунт. Настає вік, коли вона не буде питати дозволу батьків. Або настає момент, коли дитина каже: «У мене з 20 однокласників 18 мають акаунти ВКонтакті». У них там чат, закрита група. І вона ніби радиться з вами, але насправді ставить перед фактом. І до цього моменту треба підготуватися, розробити правила, розповісти, що таке двухфакторна авторизація.

— Але навіть не всі батьки в курсі, що це!

— Звичайно. І дуже дивуються, чому в них крадуть акаунти в соцмережах або всім друзям надсилається вірус. До речі, двухфакторна авторизація прибирає спокусу почитати особисті повідомлення дитини.

— А паролі? Як навчити дітей не ставити в якості пароля дату народження?

— В моїй компанії є корпоративне правило встановлення паролей. І це норма. Якщо цю норму не задавати дорослим, то буде 1234qwerty. Тому треба продумати схему створення паролів, щоб це було максимально складно для злому та підбору. І раз на місяць не забувати робити рокірування, що для тебе зрозумілі, а для інших - ні.

— Тобто ти вважаєш, що правильному встановленню паролей треба навчати з раннього віку?

— Так. Інакше ми отримємо тих самих дорослих, що не знають, що таке двухфакторна авторизація. І не розуміють, навіщо Фейсбук надсилає якісь циферки. Відмінно зробив Приватбанк, який всіх примусив проходити двухфакторну авторизацію. Вони зробили її обов'язковою, так що у дорослих зникло питання – що це?

— Давай ще раз повернемося до питання безпеки спілкування у соцмережах. Як батьки можуть бути впевненими, що дитині нічого не загрожує, якщо вони ніяк не контролюють цей процес?

— Якщо ми почнемо втручатися у соцмережі дитини, читати особисті повідомлення, дитина зареєструє другий акаунт.

— А якщо дитина не знає?

— Я впевнена, що дитина буде знати. Вона буде розуміти, що щось відбувається. Все таємне стає явним. А тепер давайте уявимо стан мами, коли син або донька придуть до неї та скажуть: «Мама, ти читала моє листування?». Якого кольору вона буде? Чи потрібно їй це? Навіщо ставити себе в таке незручне становище? Або інша ситуація: ну прочитала листування. Що мама буде з цим робити? По-перше, у дітей часто є свої шифровки. І текст не завжди зрозумілий для дорослих. По-друге, цієї інформації більше ніде нема. І?

Страшна правда в тому, що мами читають дитяче листування не для того, щоб піклуватися про безпеку дитини, а для контролю. Виправдовуючи свої нехороші дії тим, що «я піклуюсь про доньку або сина». А насправді «вирішую якусь свою задачу та проблему». Стук до дитячої кімнати – це теж до теми особистого простору та безпеки. Навіщо ми самі наражаємо себе на ризик побачити щось, що не дасть нам спокійно спати? Батьки мають пам'ятати, що дитина дуже швидко виросте, а образи на батьків залишаться.

— Давай підсумуємо. Якщо тобі було б потрібно звернутися до батьків у двух реченнях, що б ти сказала?

— Довіряйте дитині, дозвольте їй у якихось питаннях бути доросліше та відповідальніше. Повірте та дайте вашим відносинам партнерство, а не контроль.

Автор інтерв'ю: Юлія Ярмоленко
http://sexinforia.com/
17.10.2016

Повернення до списку